Для цього там, як і в Україні, кілька років тому було створено фонд, до якого надходили кошти з додаткового оподаткування підприємств. Платити "інвалідний" податок були зобов`язані тільки ті підприємства, які налічували понад 50 працівників і не прийняли на роботу жодного інваліда. "Родзинка" ж польського досвіду полягала у принципах перерозподілу цих коштів. За кожне робоче місце, створене для інваліда, держава доплачувала підприємцеві з фонду близько $5 тис. Якщо робоче місце ліквідується раніше, ніж за 5 років, суму цю необхідно повернути. Ясна річ, пільги спричинили зростання "попиту" на працівників-інвалідів.

Наприклад, одне з приватних підприємств, що виробляло кольорові телевізори на околиці Варшави (зі штатом 800-900 осіб), мало у своєму складі 35-40% працівників з легкою категорією інвалідності. На думку колег-конкурентів, швидко набрати обертів цьому виробництву допомогли саме "інвалідні" дотації. Такі випадки були характерними й для інших галузей економіки.

Нині більшість польських економістів та менеджерів вважають пільги радше злом, яке спричинює штучні деформації в галузевій структурі виробництва. На важких роботах інвалід працювати не може, відтак і субсидій відповідні підприємства не отримують. На сьогодні керівництво Польщі розглядає питання про обмеження або й скасування субсидій.

І все ж фахівці зазначають, що на певному етапі "інвалідні" дотації працедавцям відіграли позитивну роль. Інваліди отримали роботу, а деякі з них стали висококласними та конкурентоспроможними працівниками. Чимало фірм зіп'ялися на ноги завдяки щедрій державній підтримці. Тож тепер навіть після скасування пільг значна кількість інвалідів залишаться працювати, адже п'ятирічний термін збереження робочих місць не скрізь завершився.